Історія Сера Гарольда Рідлі, творця ІОЛ

Історія інтраокулярних лінз (ІОЛ), мабуть, була б неможлива без розповіді про творця цього винаходу, який тільки через півстоліття отримав королівське визнання. Про людину, яка придумала штучний кришталик, наша розповідь...

Сер Гарольд Рідлі: від народження до винаходу ІОЛ

Спадковий офтальмолог Ніколас Гарольд Ллойд Рідлі народився в графстві Лестершир у Великій Британії 1906 року. Батько майбутнього великого винахідника, Ніколас Чарлес, спочатку служив у Королівському Військово-Морському Флоті хірургом. З віком він виявився нездатним виконувати важку хірургічну роботу, його демобілізували на берег, і він вирішив змінити свою спеціалізацію на офтальмологію.

Дитинство Гарольда минуло в невеликому селі, де у батька була своя практика. Він успішно закінчив школу-інтернат, потім коледж і з відзнакою склав іспити в Кембридж. Для проходження лікарської практики його направили в Госпіталь Святого Томаса, де він працював травматологом, потім хірургом. За цей час провів самостійно понад сто операцій. У 1930 він отримує звання доктора медицини.

Офтальмолог за народженням чи покликанням?

Складно відповісти ствердно, чи з'явився б у Гарольда інтерес до офтальмології, якби не його батько. Очевидно, що ні. Побувавши як гість на офтальмологічному конгресі 1930 року, він твердо вирішив пов'язати своє життя з лікуванням очей;

В очікуванні конкурсного відбору на посаду офтальмолога, він стає корабельним хірургом, як колись його батько. Через 2 роки, відвідавши Балтику і Японію, він отримує довгоочікувану можливість попрацювати офтальмологом у Мурфілдському госпіталі. З метою самовдосконалення відвідує провідні клініки Австрії, Німеччини, Угорщини, де був вражений високим рівнем хірургії очей.

На той період у більшості лікарень лікування катаракти відбувалося методом інтракапсулярної екстракції. Суть його полягає в тому, що за допомогою спеціального інструменту кріоекстрактора кришталик пацієнта заморожували. Він ставав твердим, що, з одного боку, полегшувало його вилучення з ока. З іншого боку, капсула, яка примерзає до кришталика, видалялася разом із ним. У разі залишків частинок кришталика в оці, міг початися запальний процес.

Рідлі починає використовувати інший, безпечніший метод - екстракапсулярну екстракцію, за якої кришталик видаляється через розріз. При цьому сама капсула зберігається.

З початком Другої світової війни Рідлі був призваний на військову службу, на якій залишався аж до 1971 р. Спочатку його відправили до Гани, потім до Індії. І хоча в той період він не міг займатися безпосередньо хірургією очей, але йому вдалося провести дослідження з тропічних очних хвороб, зробивши наголос на онхоцеркоз ("річкова сліпота"). Незважаючи на те, що офіційно ВООЗ додала це захворювання до групи забутих хвороб, на планеті наразі налічується близько 18 мільйонів людей із діагнозом "онхоцеркоз", з яких у 600 тисяч відмічено значне зниження зору або сліпота. Причиною хвороби стають личинки мошок, які можуть проникнути в тканини зорового органа і спричинити запалення, кровотечу та інші ускладнення. Найчастіше захворювання зустрічається в Африці, рідше в Латинській Америці.

В Індії він докладно описав аліментарну амбліопію, за якої внаслідок порушення харчування можлива часткова атрофія зорового нерва.

Від ідеї до створення ІОЛ

Ідея створити внутрішньоочний протез з'явилася у Гарольда ще в 30-х роках. Але тоді вона здавалася просто фантазією, яку неможливо здійснити. І невідомо, стався б цей знаменитий винахід чи ні, якби не випадково кинута фраза одним із його студентів після чергового операційного дня.

Це було 1947 року. "А шкода, що не можна замінити катаракту на прозору лінзу". Це стало поштовхом для пошуку рішення. Можливе ім'я цього студента було Стів Перрі, який згодом став відомим хірургом на півночі Англії. Але як би там не було, він теж зробив свій, нехай і скромний внесок у створення інтраокулярних лінз.

Рідлі та нова ера в офтальмології

Минуло зовсім небагато часу, і перша операція відбулася. Це сталося 29 листопада 1949 року в госпіталі Святого Томаса в Лондоні. На той період там працювало лише 2 офтальмохірурги і проведення операції саме в цьому місці давало змогу зберегти секретність. Існує припущення, що перша спроба була невдалою. Що під час операції лінза була імплантована, але майже одразу вилучена. Принаймні, сам Гарольд датував цю визначну подію саме 1949 роком.

Першою пацієнткою, яка отримала штучний кришталик, стала Емілі Еттфілд, 46 років. За спогадами операційної сестри, ця жінка носила такі важкі окуляри, що не давали їй нормально тримати голову. Операція була проведена у два етапи: спочатку їй видалили кришталик, а потім через 3 місяці встановили штучну лінзу. Це сталося 8 лютого 1950 року. Саме ця дата вважається офіційною і вказана на меморіальній дошці, що прикрашає будівлю того самого госпіталю.

Влітку 1951 р. Гарольд представив свою роботу "Інтраокулярні акрилові лінзи" на офтальмологічному конгресі в Оксфорді. Тільки маючи хороші результати, він наважився представити професійній спільноті свою інтраокулярну лінзу. Але, як він і очікував, на нього обрушився шквал критики, і у Великій Британії, і через рік у США.

Але критика з боку старших колег не зламала великого хірурга, він продовжував оперувати. А судячи зі збільшення виробництва лінз, яке випускала для нього компанія "Rayner", кількість операцій зростала по всьому світу. Імплантацію інтраокулярних лінз стали проводити не тільки у Великій Британії та США, а й в Іспанії, Італії, Голландії, ПАР. Ціна за одну лінзу 1954 року становила 1 гінею. Це близько трьох доларів у цінах того часу, а з урахуванням інфляції приблизно 30$.

За своє життя Рідлі імплантував понад тисячу лінз. І коли послідовників з'явилося вже достатньо, він організував Міжнародний клуб імплантологів. І навіть з урахуванням того, що за минулі десятиліття відбувся істотний ривок у виробництві ІОЛ, Гарольд своїм винаходом і сміливістю зумів зберегти зір мільйонам людей.

Успіх, визнаний королевою

Першість у винаході та створенні інтраокулярної лінзи належить виключно Гарольду Рідлі. Не існує відомостей, що хтось інший міг нехай навіть паралельно займатися цим питанням. Напевно, тому, що афакія (відсутність кришталика після проведення екстракції катаракти) мало кого з офтальмологів турбувала. Більшість із них вважала, що це необхідна і достатня плата за частково відновлений зір.

Величезна кількість недоброзичливців, заздрісників, але впливових в академічному середовищі хірургів, буквально "ставила палиці в колеса" Гарольду. Лише відчайдушні сміливці-офтальмологи, які розділили ентузіазм із Рідлі, ризикнули провести екстракцію катаракти з імплантацією ІОЛ. Більшість же, посилаючись на відсутність стабільної фіксації лінзи, великий відсоток ускладнень, ігнорувала і сам винахід, і його творця.

Одного разу, одразу після операції пацієнт, ще перебуваючи на операційному столі, вигукнув, що чітко бачить обличчя хірургів. Подібні випадки надавали Гарольду впевненості в правильності його дій і сили в спілкуванні зі своїми недоброзичливими колегами.

2000 року у віці 94 років Гарольда Рідлі посвятила в лицарі королева Великої Британії Єлизавета II в Букінгемському палаці.

Пам'ять про піонера хірургії інтраокулярних лінз

На згадку про Гарольда Рідлі, який помер 25 травня 2001 р., було встановлено меморіальні дошки. Перша - на будівлі госпіталю Святого Томаса, у стінах якого відбулася перша операція. Друга - в Кібворт-Харкорті, де народився великий хірург. І в Пембрук коледжі, який закінчив Гарольд.

У 2010 була випущена серія пам'ятних поштових марок, присвячена медичним проривам. Одна з них зображувала операцію з лікування катаракти з імплантацією штучного кришталика (ІОЛ), вперше проведену сером Гарольдом Рідлі в першій половині ХХ століття.